Морпіх Андрій Кузьмін підписав контракт у 49 років, пройшов пекло оборони Маріуполя та “Азовсталі”, а потім провів у російському полоні три роки й 38 днів. Торік у липні він нарешті повернувся додому, разом із племінником, із яким пройшов Оленівку, Горлівку, Торез та Бійськ.
Історію бійця розповіли у Житомирській міськраді, передають новини Житомира.
За час неволі Андрій схуд на 40 кілограмів – зі 105 до 60. Годували “жменькою каші та капустяною водою”, а на їжу давали півтори хвилини.
За те, що на російське гасло морпіх відповів “Україні слава!”, його побили так, що три тижні побратими водили його до їдальні попід руки через зламані ребра.
У лазню бранців водили із заплющеними очима. Тих, хто розплющував їх, били шокерами та цькували собаками. У камерах наглядачі влаштовували “дискотеки”, змушуючи всіх танцювати, а на допитах застосовували газові пальники. Андрій каже, що тримався лише на молитвах із полоненим капеланом та рахуванні цвяхів у стіні, щоб не збожеволіти від тиску й постійної пропаганди.
Влітку 2025 року його несподівано поголили, підстригли та перевдягли. Потім були години в автозаку, переліт із зав’язаними очима та запах моря, за яким морпіх одразу впізнав Крим. Обмін відбувся на кордоні з Чернігівщиною.
Перше, що зробив Андрій на рідній землі – з’їв цілу буханку українського хліба. Вже вдома на нього чекали дружина, син та онук Богданчик, про народження якого в полоні чоловік навіть не здогадувався.
Зараз, попри реабілітацію, полон усе ще не відпускає Андрія. Він досі погано спить через тривожність, здригається від гавкоту собак, який нагадує про конвойних вівчарок, та не може дивитися новини про нові обміни – занадто важко.
А ще через перенесений голод чоловік тепер про запас купує борошно мішками, з якого дружина пече йому домашній хліб. За словами морпіха, після всього пережитого свобода для нього – це просто можливість вільно дихати на своїй землі й розплющувати очі без чужого дозволу.